Круцкевич Михайло Михайлович
Науковець
115 років з дня народження
(1.09. 1901 р. – 19. 08.1976 р.)
Народився в містечку Купин Кам'янецького повіту (тепер це село Городоцького району) в простій селянській родині. Тернистим було його життя, немало випало випробувань людям його покоління: злидні, війна, революція, розруха, репресії невинних людей, знову війна.
Нелегким було його навчання в Кам'янець-Подільському інституті народної освіти, потім праця, пов'язана з організацією на Поділлі першого, як тоді любили смакувати, радянського ботанічного саду в Кам'янці-Подільському. А далі цьому скромному і працьовитому юнакові пришили клеймо "ворога народу" - і 8 років (1939-1947 рр.) він відбував каторгу.
Любов до природи Михайлу прищепили батьки. А під час навчання в інституті великий влив на нього мав професор Нестор ГАМОРАК - автор підручників "Анатомія рослин", "Короткий курс фізіології квіткових рослин", перший директор Кам'янець-Подільського ботанічного саду. Вплив Нестора Теодоровича на Круцкевича був настільки великим, що Михайло стає не тільки прихильником, але й послідовником свого вчителя, пов'язує свою подальшу долю з найблагодатнішою наукою життя - ботанікою. Він формує іменний науковий гербарій. 1954 р. Михайла Круцкевича запрошують для роботи викладачем у Кам'янець-Подільському сільгоспінституті. Тут на посаді старшого викладача ботаніки він повністю поринає у цю науку. Тут проявився його неабиякий хист до викладацької роботи. Він знову поринув у ботанічну науку, до якої залучав широке коло студентства.
Працюючи в інституті, Михайло Круцкевич посвятив себе вивченню флористичного складу унікального витвору природи - Товтрового пасма. Ці дослідження принесли йому відомість як флористу-систематику не лише в Україні, але і за її межами. Михайло Михайлович підтримував тісні зв'язки з ботаніками Чехії, Румунії, Польщі. Він був одним із найбільших знавців флори Товтр. Його перу належить чимало наукових статей з флористики. Назвемо деякі з них: "Дерева і кущі міста Кам'янець-Подільський" (1937), "Заливные луга р. Смотрич и меры по их улучшению" (1960), "Про рослинність степових схилів Подільських Товтр в межах Хмельницької області" (1961), "Растительность обнажений Приднестровья и некоторые меры борьбы с эрозией" (1965), "Рослинність безлісних схилів Подільських Товтр" (1967), "О распространении некоторых адвентивных растений на территории Хмельницкой области" (1970).
Круцкевич був активним членом Всесоюзного та Українського ботанічних товариств, учасником багатьох наукових конференцій, де виступав із власним науковим доробком. На Поділлі Круцкевич був неперевершеним знавцем його флори. Його професіоналізм щодо ботанічних відомостей про Кам'янецьке Придністров'я і сьогодні важко переоцінити. Круцкевич був не лише патріотом Поділля, але і страсним його дослідником. Він не уявляв себе без Товтрового пасма. Під час навчальної практики з ботаніки він постійно організовував виїзди студентів на Товтри для вивчення їх рослинності. Без цього він не уявляв собі підготовки майбутніх фахівців-аграрників. Студенти поважали його за педагогічний хист, глибину знань, вміння спілкуватися. Він завжди був бажаним у гущі студентів, його любили, цінили, до нього тягнулися за порадами, консультаціями.
Михайло Круцкевич був скромною, інтелігентною людиною. Умів знаходити спільну мову з оточенням та студентами. Напрочуд був довірливим, доброзичливим, за що й поплатився в останні роки життя.
Круцкевич - піонер формування природно-заповідного фонду Придністров'я. За його науковим обґрунтуванням низка унікальних витворів природи - товтра Несамовита, Кармалюкова гора, Пановецька дача - набули статусу заказників загальнодержавного значення. Він постійно надавав наукову допомогу і консультацію молодим дослідникам. Практично був неофіційним науковим керівником низки аспірантів, консультантом багатьох аспірантів з наукових установ Академії наук УРСР та Академії наук СРСР, навчальних закладів багатьох куточків СРСР.
В інституті Круцкевич був єдиним викладачем, якому ухвалою наукової ради дозволялося приймати у студентів екзамени без білетів, а за співбесідою. Студенти охоче на це погоджувались і позитивно відгукувались. Такі винятки робили тільки для надто чесних і самовідданих науковців та авторитетних вихователів студентської молоді. Саме таким і був Михайло Круцкевич - старший викладач курсу ботаніки.
І хоч Круцкевич не "нахапав" наукових і вчених регалій, та він зі своїми знаннями був вартий кількох докторів. На запитання, чому не захищає дисертації, неодмінно відповідав: "Для мене набагато важливішими є мої знання, якими я ділюся із моїми вихованцями, а не паперова дисертація. Жодна дисертація знань не додає. Скільки вже їх наштамповано, а зрушень ні в педагогіці, ні в науці немає. А скільки отих ялових "вчених". Як помогли добрі дяді пролізти в науку, так і в ній присохли".
Працюючи у ботанічному саду, Круцкевич виключно віддавався ботанічній науці. Дуже прикро, що це захоплення і самовдосконалення в цій науці були не тривалими. Суцільні репресії не обминули як його вчителя Нестора Гаморака, так і юного науковця Михайла Круцкевича. Проте не зрадив Круцкевич науці. Повернувшись із каторги, знову поринув у царину ботаніки. З ботанічного саду його запросили на викладацьку роботу в Кам'янець-Подільський сільгоспінститут. Тут він і проніс життєдайні пагони ботанічної науки студентству землеробського профілю до останніх днів життя.
У 1970-х роках Круцкевич стає жертвою невігластва. Звинувачували його у різних гріхах, до яких він був непричетний, навіть понизили в посаді. Ця порядна людина не могла змиритися з цим мракобіссям і зламався. Не змогло з цим змиритись правдиве, чесне серце патріота, високого фахівця своєї справи, чуйної людини і інтелігента, тож в один із спекотних днів - 19 липня 1976 р. - перестало битися. Поховано Круцкевича в рідному селі Купин.
Джерела:
Ковальчук Степан. Знавець флори Товтр: Дослідники природи // Подолянин. - 2006. - 14 липня. - С. 7.
Немає коментарів:
Дописати коментар